Любих Роман Леонідович народився 22 березня 1991 року в селі Самгородок в родині Леоніда Вікторовича та Олени Броніславівни Любихів. Змалку вирізнявся добротою, щирістю, життєрадісністю і вмінням товаришувати. Зростав з старшим братом Дімою та молодшою сестричкою Іринкою. Навчався в Самгородоцькій школі, де запам’ятався як активний і доброзичливий учень.
Після школи продовжив навчання в Козятинському міжрегіональному вищому професійному училищі залізничного транспорту, де здобув спеціальність провідника. У 2010–2011 роках проходив строкову службу у Львові — у 80-му аеромобільному полку. Служив десантником — відважно й відповідально.
У 2012 році життя Романа наповнилося особливим світлом — він познайомився з Іванкою, своєю майбутньою дружиною. Їх познайомив близький друг Романа, з яким він навчався. На жаль, згодом цей друг також загинув, ставши ще одним Героєм цієї війни…
Деякий час Роман та Іванка спілкувались телефоном, а на початку 2013 року вперше зустрілися в Києві. Відтоді більше не розлучались.
У 2013 році Роман переїхав до Луцька. 7 вересня того ж року вони з Іванкою одружилися. Роман працював на будівництві, був різноробочим — ніколи не боявся фізичної праці, завжди був готовий допомагати.
У 2014–2015 роках Роман захищав рідну землю в зоні проведення АТО. Його глибоке почуття обов’язку та любов до України завжди йшли поруч.
Він був щасливим батьком: донечка Вікуся, якій 9 років, і синочок Владик, якому 5 — були його найбільшим скарбом. Сім’я — це було все для Романа. Він неодноразово казав:
"Коли я на завданні — я думаю про вас".
У 2024 році Романа мобілізували вдруге. Він служив у складі 4-го полку Сил спеціальних операцій «Рейнджер», обіймав посаду заступника командира групи. Воював із гідністю, впевненістю й великою відповідальністю за побратимів.
Нагороджений:
- Орденом за мужність 3 ступеня – 16 січня 2025 року;
- Почесним нагрудним знаком «Іду на ВИ» 3 ступеня – 28 березня 2025 року;
- Відзнакою міністра оборони України «за поранення» - 14 квітня 2025 року.
2 червня 2025 року, в Сумській області, поблизу села Яблунівка, Роман загинув, виводячи своїх побратимів з позиції під час бойового завдання. До останньої миті залишався вірним — Україні, товаришам, своїй родині.
