Олександр народився 31 травня 1986 року в селі Самгородок. Тут промайнуло його дитинство — щире, просте, сповнене любові до рідної землі. Виховувався в теплій родині, був надією і опорою для мами — Олени Миколаївни. З дитячих років вирізнявся допитливістю, добрим серцем і щирою посмішкою. Любив риболовлю, природу, спілкування з друзями.
З 1991 по 2003 рік навчався у Самгородоцькій середній школі, після чого здобув фах слюсаря у Вінницькому професійно-технічному училищі. Проживав і працював у Києві, був батьком двох синів — Артема та Володимира, для яких залишиться назавжди символом сили, любові та гідності.
У липні 2023 року, не вагаючись, добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Служив у складі 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади. Брав участь у бойових діях на Донецькому напрямку, зокрема в обороні Мар’їнки, за що був нагороджений почесною відзнакою «За оборону Мар’їнки». Згодом був переведений на Сумський напрямок, де мужньо виконував бойові завдання у складі свого підрозділу — 1-го десантно-штурмового батальйону військової частини А0224.
Військову службу ніс із гідністю, відданістю та незламною вірою в Перемогу. 28 квітня 2025 року його життя обірвалося, та пам’ять про нього житиме вічно. Старший солдат ЛИСИХ Олександр Олександрович загинув смертю хоробрих, захищаючи Україну, її свободу та майбутнє.
