Простіть, що слова не дотримав,
Не повернувся в рідний дім,
Тепер я мушу оселитись
В духовнім світі, у новім...
Сьогодні, 26 грудня 2025 року до своєї домівки назавжди повернувся наш Герой - Микола СКОРОПАД.
Майже два довгих роки рідні жили між молитвою і тишею, між вірою і страхом.
І ось сьогодні громада з глибоким сумом зустріла воїна, який віддав своє життя за Україну, за нашу свободу і мир.
З самого ранку жителі громади та навколишніх сіл вишикувалися вздовж доріг,
утворюючи живий коридор шани. Люди
різного віку, з державними прапорами в руках та квітами, оповитими чорними стрічками, схилили голови у мовчазній молитві. Біль та смуток обʼєднали громаду, адже втрата кожного захисника — це незагойна рана для всього краю.
Скоропад Микола Володимирович народився 06 листопада 1979 року у селі Лозівка у багатодітній родині Юлії Іванівни Скоропад.
Дитячі і юнацькі роки провів у рідному селі.
Навчався в Самгородоцькій середній загальноосвітній школі, 9 класів якої закінчив у 1996 році.
Після закінчення школи вступив на навчання у Новогребельське професійно-технічне училище, де здобув спеціальність «комбайнер-тракторист».
Трудову діяльність розпочав трактористом у САТ «Самгородоцький», згодом перейшов працювати в СФГ «Лоза».
У 2001 року одружився, з коханою Анною виховували 6-ро діток: Анатолія, Віктора, Сніжану, Іванну, Яну та Єву. Сини теж обрали для себе військову професію, захищають нашу державу.
Після повномасштабного вторгнення, 12 липня 2023 року Микола Володимирович добровільно вступив до лав ЗСУ. Став на захист Батьківщини у складі 21-ої окремої
механізованої бригади. Боронив нашу землю на Донецькому напрямку.
Солдат, кулеметник 1-го кулеметного відділення кулеметного взводу 3-ої стрілецької роти військової частини А 4038 Збройних Сил України, Микола Скоропад, гідно виконуючи свій військовий обов’язок, загинув 14 грудня 2023 року внаслідок бойового ураження та дій противника в районі населеного пункту Терни Краматорського району, Донецької області.
Весь цей час вважався зниклим безвісти. Рідні шукали, до останнього молилися, щоб сталося диво. Щоб Микола повернувся живим додому, де його чекала мати, дружина, діти та вся родина..
На жаль …
Йому назавжди 44…
Після двох років болю, надії й очікування наш Герой повернувся додому…
Повернувся на щиті.
В останню путь захисника України провели близькі, друзі, знайомі та вдячні земляки, встеливши квітами дорогу від будинку, де проживав, до храму Святих апостолів Петра і Павла села Лозівка, де відбулось заупокійне богослужіння за українським воїном, яке очолив священник Вінницько - Тульчинської Єпархії Православної Церкви України Віктор Воронко у співслужінні з військовим капеланом.
На кладовищі в с. Лозівка, пройшов мітинг-реквієм, на якому від усіх громадян висловили щирі співчуття сім’ї, родичам, близьким та друзям з приводу передчасної смерті земляка та Героя – заступник сільського голови – Олександр МАРКОВСЬКИЙ, директор КЗ «Самгородоцький ліцей» - Світлана ЧЕРЕШНЮК, директор СФГ «ЛОЗА» - Максим ДЕМИДЮК, староста Зозулинецького старостинського округу - Олександр МАКСИМЧУК та Ольга БАЛЕЦЬКА.
Поховали Героя з усіма військовими почестями на кладовищі села Лозівка. За душу Воїна піднеслися молитви, на його честь прозвучав Гімн України і військовий салют. Матері Героя вручили Державний Прапор України.
Ми запам’ятаємо нашого Героя не лише як відважного воїна, а й як майстра своєї справи та люблячого сім’янина.
Він повернувся не лише до рідної землі — він назавжди повернувся в нашу пам’ять, у серця громади, в історію України.
Схиляємо голови в глибокій скорботі перед пам’яттю нашого земляка. Щирі співчуття рідним та близьким. Нехай світлий спомин про воїна назавжди залишиться у наших серцях. Вічна слава Герою!
