Тарас, якого ми не знали... Забудьте про сумного дядька в кожусі. Тарас Шевченко був стильним європейським чоловіком! Модний. Освічений. Бунтар з вогнем у очах.
Він не сидів склавши руки. Він ламав стереотипи! З кріпака став зіркою аристократичних салонів. Душа компанії. Людина, яка знала ціну свободі.
Народився в родині кріпаків, але не злиденній. Батько чумакував — був далекобійником свого часу. Дід і батько вміли читати. У заповіті Тарасового батька були такі слова: “Синові моєму Тарасу з мого хазяйства нічого не потрібно. З нього буде або щось дуже добре, або велике ледащо».
У 8 років Тарас — єдиний серед братів і сестер — пішов до школи. Перший його заробіток – допомога священнику у відспівуванні небіжчиків.
У 12-15 років Тарас був готовий ходити селами 15–20 км, шукаючи собі наставника у малюванні. Це – про його шалену жагу до знань.
Шевченко був селф-мейд-меном задовго до появи цього терміну. Народився кріпаком, а помер – Генієм! За його викуп з кріпацтва заплатили 40 тисяч доларів у сучасному еквіваленті. Тому що він був того вартий!
Це був європейський інтелектуал: Тарас навчався в Академії мистецтв, отримував медалі, створив понад 1300 мистецьких творів. Його перший "Кобзар" розкупили за два тижні — справжній бестселер!
Шевченко носив модний одяг. Заробляв непогані гроші. Ходив на вечірки. Закохувався. Грав у карти. Фліртував із жінками. Розмовляв кількома мовами.
Особисте життя було сповнене драматизму. Сошенко, який допоміг звільнити Тараса, і сам Шевченко закохалися в одну дівчину — Марію Європеус. Вона обрала Тараса. У нього була закохана княжна Варвара Рєпніна — онука Кирила Розумовського. Але жодні стосунки не склалися.
Його любили жінки. Його поважали аристократи. Його боялася російська імперська влада. Він був небезпечним для росії – бо розпалював у серцях українців вогонь свободи.
Йому заборонили писати й малювати? Він продовжував таємно! Його відправили в солдати? Він не зламався. Його намагалися стерти з пам'яті народу? Не вийшло!
Він не боявся говорити правду. "Борітеся – поборете!" – його слова звучали на Майдані 2014 року. Пророчі слова. "Вогонь запеклих не пече" – повторюють українські воїни на передовій сьогодні. Його вірші – не музейні експонати. Вони – зброя. Вони – ліки. Вони – голос, який кличе до свободи.
"Свою Україну любіть. Любіть її... Во врем'я люте. В останню тяжкую минуту за неї Господа моліть." Ці слова висічені в наших серцях. Коли українці читають "І на оновленій землі врага не буде, супостата", вони вірять, що так і буде. Коли повторюють "Борітеся – поборете", вони знають, що переможуть.
Справжній Шевченко – це не пам'ятник, не скам'янілий бюст. Він живий. Він у кожному, хто бореться за Україну.
