14 травня 2026 року після довгих років очікування громада зустріла на щиті відважного воїна, Героя, жителя села Вівсяники – Олександра МАЦЮКА.
Невідомість, біль і надія… Рідні вірили у диво та нажаль підтвердилося найстрашніше – Герой загинув, захищаючи незалежність та територіальну цілісність України.
Мацюк Олександр Павлович, народився 03 січня 1974 року в селі Вівсяники, Козятинського району, Вінницької області у сім’ї Павла Семеновича та Олени Петрівни Мацюків. Дитинство Саші походило у дружній щасливій багатодітній родині, де виховувалося четверо дітей. І ніхто із них ніколи не думав, що у їхнє спокійне життя колись увірветься клята війна.
Ріс Саша слухняним, допитливим, енергійним хлопчиком. Любив проводити час з друзями, з якими ганяли у футбол, ловили рибу, купалися у місцевому ставку.
Він був добрим і веселим, люблячим сином і братом, вірним і надійним другом. Білявий хлопчина з голубими очима та постійною чарівною посмішкою на устах, таким запам’ятають Сашу усі, хто його знав у дитинстві.
Десять років, з 1981 по 1991 рік Олександр навчався у Вівсяницькій середній школи. Він не був відмінником, але всі Сашу любили і поважали за його доброту, за його людяність, за його завжди позитивний настрій. Він любив і вмів гарно малювати Всі стінгазети в класі були намальовані Сашею. Однокласники згадують, що якби не Саша, то не було б ні одної фотографії з класу. Він теж дуже любив фотографувати. Де б вони не були з класом, він усіх фотографував і робив гарні фотографії, які залишаться у альбомах однокласників на згадку назавжди. Саша був душою компанії. У найскрутніших ситуаціях неодмінно простягав руку допомоги, підставляв плече всім, хто цього потребував.
Як усі хлопчики, любив техніку, автомобілі, мріяв стати водієм. І його мрія здійснилася. Після закінчення середньої школи Олександр навчався в Гущинецькому професійно – технічному училищі, яке закінчив у 1992 році і здобув професію водія.
З 1994 по 2018 рік працював у місцевому господарстві водієм. Він любив свою роботу, любив свій автомобіль, свій КАМАЗ, на якому проїздив не одну тисячу кілометрів. Був трудолюбивим, відданим своїй справі.
У 1999 році створив сім’ю, одружившись з коханою Анжелою. Разом із дружиною народили, виростили і виховали двоє діток – сина Олександра та доньку Юлію, які є копією свого татуся. Наш Герой ніколи уже не дізнається, що став дідусем, що його любима донечка подарувала йому онучку Даніеллу. Не обійме її, не візьме на руки, не посміхнеться їй своєю чарівною посмішкою.
Війна, яка увірвалася у наше спокійне життя і перекреслила всі плани на майбутнє, безпосередньо торкнулася і родини Мацюків, тому що 07 березня 2022 року Олександр був призваний до лав Збройних сил України по мобілізації Першим відділом Хмільницького РТЦК та СП Вінницької області на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію».
Проходив службу у військовій частині А4030, солдат, розвідник – гранатометник 3 розвідувальної групи спеціального призначення 2 загону спеціального призначення з позивним КАМАЗ. Був сміливим, відважним воїном, завжди готовим прийти на допомогу побратимам.
21 травня 2024 року зник безвісти під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності Батьківщини, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації проти України, в районі ведення бойових дій біля населеного пункту Нетайлове, Покровського району, Донецької області.
На превеликий жаль, 06 травня 2026 року надійшло сповіщення, в якому повідомлялося, що статус військовослужбовця МАЦЮКА ОЛЕКСАНДРА ПАВЛОВИЧА змінено із «зниклий безвісти» на «загиблий».
Йому назавжди 50…
Віддати шану мужньому Герою прийшли рідні, побратими та вдячні жителі громади - встеливши гілочками дорогу від будинку, де проживав Герой до храму Покрови Пресвятої Богородиці, де відбулось заупокійне богослужіння за українським воїном, яке очолили священник Православної церкви України протоієрей Роман Масира та священник Вінницько - Барської єпархії Православної Церкви України - Віктор Воронко.
Біля храму пройшов мітинг - реквієм на якому зі словами болю і вдячності виступили: заступник сільського голови - Олександр МАРКОВСЬКИЙ, староста Вівсяницького старостинського округу - Тетяна ЦІПЦЮРА, класний керівник – Галина ТРОХИМЧУК, директор СВК ВІВСЯНИЦЬКИЙ» - Валерій ЛІНЕВИЧ та протоієрей Роман МАСИРА.
Кожен визволений метр землі – просочений кров’ю найкращих українців. Вони назавжди залишаться у нашій пам’яті.
Поховали Героя з усіма військовими почестями на кладовищі села Вівсяники. За душу Воїна піднеслися молитви, на його честь прозвучав Гімн України і військовий салют. Рідним Героя вручили Державний Прапор України.
Його серце перестало битися, але його подвиг житиме вічно.
Світла пам’ять, щира вдячність і низький уклін Герою…
Нехай Господь прийме його душу, а рідним дарує сили пережити цю непоправну втрату.
