Народився Віталій Левандовський 7 лютого 1966 року у селі Самгородок Козятинського району. Після закінчення місцевої школи пішов навчатися до Вінницького професійно-технічного училища на фрезерувальника. З 1984-1986 проходив строкову військову службу, після якої працював водієм. З 1988 року Вінниця для Віталія Валентиновича стала рідним містом. Тут він одружився, створив сім’ю. Згодом розпочав працювати на агрегатному заводі токарем, водієм. Останнім місцем роботи Захисника стало комунальне підприємство «Вінницьке шляхове управління», де був дорожнім працівником.
Донька Героя Катерина розповіла, що він для них із сестрою завжди був надійною опорою.
«Наш тато завжди був у роботі, ніколи не сидів, склавши руки. Він любив майструвати та ремонтувати. Бувало, принесеш йому зламаний фен чи праску, а через кілька годин вони ставали як нові – золоті руки мав наш дорогий татусь. А побратими в один голос кажуть, що з ним можна було йти і у вогонь і воду. Ми до останнього не вірили, що він загинув на полі бою. Чекали, що це не правда… здавали тест ДНК, втім дива не сталося», – говорить донька Захисника.
Вона зазначила, що Віталій Валентинович розповідав мало про фронт та свою службу, втім іноді зізнавався, що було емоційно дуже важко, особливо вивозити з поля бою тіла наших хоробрих воїнів.
«Його побратими телефонували й писали, що наш тато був справжнім, чесним та добрим, тим, хто за будь-яких обставин прийде на допомогу. Він завжди відгукувався у разі скрути, усім намагався допомогти та підбадьорював. Маючи вже трохи життєвого досвіду, давав молоді настанови, і посміхаючись казав, що все буде добре. Вірте, хлопці», – каже донька Небесного Героя.
14 червня 2024 року поблизу населеного пункту Максимільянівка, що на Донеччині під час виконання бойового завдання загинув наш земляк, уродженець села Самгородок - Віталій Валентинович ЛЕВАНДОВСЬКИЙ.
