24 лютого — дата, що назавжди змінила історію України. Чотири роки тому розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну — день, який розділив життя кожного українця на «до» і «після». Та водночас цей день став символом незламності, єдності й віри.
Сьогодні Самгородоцька громада зібралася разом, аби вшанувати пам’ять полеглих захисників, підтримати родини військових, помолитися за Україну та вкотре засвідчити: ми вистояли й продовжуємо триматися.
Ціна нашої стійкості — надзвичайно висока. Серед нас уже немає тих, хто віддав за Україну найдорожче — своє життя. Герої Самгородоцької громади стали на захист рідної землі й залишилися вірними присязі до останнього подиху.
Вони мріяли, працювали, любили, будували плани, жили поруч із нами. Сьогодні їхні імена — в нашій пам’яті та в наших серцях:
1. Камзінов Шайдулла Хайруллович
2. Осаулко Юрій Леонідович
3. Поліщук Вікторія Олегівна
4. Шевчук Олександр Миколайович
5. Шарай Олег Григорович
6. Яцентюк Роман Євгенійович
7. Мельник Олексій Іванович
8. Білик Олексій Миколайович
9. Коновальчук Микола Миколайович
10. Беженар Олег Сергійович
11. Кравчук Михайло Михайлович
12. Когут Геннадій Володимирович
13. Островський Руслан Володимирович
14. Галайчук Леонід Васильович
15. Трончук Василь Васильович
16. Шпур Олег Петрович
17. Юрчук Михайло Олексійович
18. Осаулко Євген Васильович
19. Біліченко Михайло Володимирович
20. Місько Василь Якович
21. Андрійченко Вадим Васильович
22. Козак Роман Романович
23. Яремчук Микола Миколайович
24. Янчук Дмитро Михайлович
25. Гапченко Богдан Миколайович
26. Остапчук Андрій Борисович
27. Болдін Ігор Леонідович
28. Супронюк Ігор Васильович
29. Скоропад Микола Володимирович
30. Федорець Анатолій Васильович
31. Рябий Юрій Володимирович
32. Білилівський Микола Едуардович
33. Сененко Олександр Володимирович
34. Желєзняк Андрій Анатолійович
35. Левандовський Віталій Валентинович
36. Лень Микола Богданович
37. Місько Юрій Володимирович
38. Чуприна Дмитро Анатолійович
39. Барчук Олександр Олександрович
40. Андрійчук Микола Олександрович
41. Білоус Іван Миколайович
42. Смірнов Іван Валерійович
43. Кича Сергій Миколайович
44. Семенюк Володимир Сергійович
45. Камінський Олег Петрович
46. Крайнік Анатолій Петрович
47. Баловнєв Дмитро Олександрович
48. Собко Михайло Володимирович
49. Вірста Віктор Іванович
50. Шарай Ігор Олександрович
51. Шевчук Дмитро Сергійович
52. Журавель Василь Іванович
53. Микитенко Віктор Володимирович
54. Лисих Олександр Олександрович
55. Ковальчук Євгеній Михайлович
56. Любих Роман Леонідович
57. Шаповалов Дмитро Ігорович
58. Склонний Віктор Миколайович
59. Козиревич Вадим Васильович
60. Бернага Олег Анатолійович
61. Долечек Сергій Миколайович
62. Шитов Ігор Сергійович
63. Іванишин Сергій Юрійович
64. Машевський Олександр Віталійович
Кожне ім’я — це окрема історія життя, любові, боротьби й жертовності. Просимо вшанувати хвилиною мовчання пам’ять полеглих героїв нашої громади та всіх, чия доля досі залишається невідомою.
Ми згадали і наших земляків, які перебувають у ворожому полоні, та тих, хто зник безвісти.
За кожним із цих імен — життя, любов, дім, у якому чекають.
Дорогі родини, матері й батьки, дружини й діти — ваше чекання є щоденною боротьбою. Ваша віра — це сила, яка тримає. Ми разом із вами молимося й віримо, що настане день, коли кожне ім’я повернеться додому.
Рівно рік після початку великої війни цей день став особливо трагічним для громади — 24 лютого ми втратили нашого земляка Руслана Островського. Його ім’я назавжди вписане в історію Самгородоцької громади.
Сьогодні, щоб вшанувати пам’ять воїна, до громади приїхали його побратими з військової частини 3008. Їхня присутність — це знак братерства, пам’яті та незламного бойового духу.
Захід продовжився спільною молитвою. У залі зібралися представники різних християнських конфесій. Нас єднає найголовніше — любов до України й віра в довгоочікуваний мир.
До спільної молитви долучилися військовий капелан, священнослужителі Православної Церкви України, Римсько-католицької парафії, пастори євангельських громад. У цей день молитва звучала як прохання про мир, захист для воїнів, підтримку для родин, зцілення для поранених і повернення для полонених.
Бо у найтяжчі часи саме віра допомагає вистояти, не втратити людяність і надію.
До слова був запрошений голова Самгородоцької сільської ради Сергій Якович Лановик.
У своєму виступі він пригадав ранок 24 лютого 2022 року — дзвінок близько пів на шосту, перші новини, перше усвідомлення, що почалася війна.
«Ми розуміли, що, можливо, щось буде. Але до останнього не вірили, що Росія, яка називала себе нашим братом, нападе на Україну. Ми просто не могли цього допустити в своїх думках».
Голова громади наголосив: паніки тоді не було. Була лють до ворога і рішучість діяти. Уже того ж ранку почали організовувати самооборону, будувати барикади, координувати людей.
Він згадав жителів громади, які масово записувалися до лав самооборони, матерів, що просили записати їх поруч із синами, які пішли воювати.
«Оця людність, яка об’єднала нас тоді, дала можливість нашим Збройним Силам вистояти. Тоді, коли ворог був під Києвом, у Гостомелі, коли страждала Буча й Ірпінь — ми вірили в наших захисників».
Сергій Лановик підкреслив: чотири роки український народ платить страшну ціну — сотні тисяч жертв, мільйони вимушених переселенців. Україна перебуває у важкому стані, але продовжує боротьбу.
«Тільки єдність робить нас сильними. Нас намагаються розколоти зсередини. Але ми не повинні піддаватися. Ми повинні стояти разом із нашою армією до останнього — до нашої Перемоги».
За офіційними даними громади:
64 Герої вже полягли,
39 вважаються зниклими безвісти,
3 перебувають у полоні.
Для невеликої громади — це страшні цифри. Але водночас — це доказ великої жертовності та відданості.
«Так, як ми вірили в Збройні Сили з першого дня війни, так повинні вірити й до кінця. Сьогодні ми будемо молитися разом. Хай ця молитва об’єднає нас і зробить ще сильнішими. Слава Україні!»
Під час заходу голова громади вручив подяки військовим, які співпрацюють із громадою та підтримують моральний дух її жителів. Зокрема, відзначено представників військової частини 3008 та військових підрозділів, які демонструють мужність, професіоналізм і незламність.
Ми вистояли. І вистоїмо.
Чотири роки тому ніч намагалася поглинути нас. Але українці стали світлом.
Мужні чоловіки й жінки взяли до рук зброю. Волонтери почали плести сітки, готувати, збирати допомогу. Лікарі рятують життя. Вчителі навчають дітей. Аграрії засівають поля — бо хліб сьогодні теж зброя. Працюють підприємства, установи, магазини. Життя триває.
Самгородоцька громада працює, підтримує військових, допомагає родинам, молиться і вірить.
24 лютого — це день болю. Але це і день незламності.
Ми разом вистояли. Ми разом тримаємося. І разом наближаємо мир.
Слава Україні.
