Великдень – це свято відродження, надії та світла… це час, коли світло перемагає темряву, коли серця сповнюються надією, а душі – теплом. Але для багатьох українських родин це свято сповнене болю й очікування, бо їхні близькі – наші захисники – зникли безвісти або у полоні.
Великдень – це свято, яке єднає нас за спільним столом, у спільній молитві, у спільній радості. Але це не лише день світла, а й день болю. Бо за великоднім столом порожнє місце. Бо дзвінок не лунає. Бо вісті немає.
18 квітня – напередодні Світлого Христового Воскресіння на площі перед будинком культури був накритий великодній стіл для тих, на кого чекають… Адже є тисячі родин, які ставлять паску на стіл і залишають шматочок для того, хто не повернувся… Вони розфарбовують писанки, сподіваючись, що десь там, у далині, їхній син, чоловік, брат, батько також зустрічає це свято з вірою у життя.
Очікування болить найдужче, коли навколо свято. Тому самгородчани хотіли розділити цей біль разом із тими, хто чекає, хто вірить, хто не здається. Це не просто зустріч. Це символ нашої спільної віри. Ми разом – і це головне.
Дорогі родини зниклих безвісти та полонених, щиро дякуємо за вашу присутність на заході. У кожному вашому кроці, в кожному слові, в кожному погляді – неймовірна сила, гідність і любов. Ви є серцем цієї боротьби, живим свідченням незламності духу й віри в справедливість. Саме через єднання, взаємну підтримку та згуртованість ми можемо зробити неможливе: донести правду, вимагати справедливості, підтримати одне одного й триматися разом – як одна велика родина.
Дякуємо жителям громади, які долучились до акції, розуміючи, що ваша присутність – це дія, яка має значення, що це не просто захід… це сигнал солідарності, визнання болю і надія.
Ми маємо віру в повернення, віру в справедливість, віру в те, що темрява ніколи не здолає світла.
Нехай кожен, хто шукає - обов'язково знайде, нехай той, кого шукають, обов'язково знайдеться, нехай усі безвісти зниклі та полонені повернуться додому, до своїх рідних.
Дякуємо. Віримо. Молимось. Чекаємо…
