Самгородоцька сільська територіальна громада вітає Анатолія Івановича Кочергу з 75-річчям! Добра і миру його дому і довгих літ життя.
09 липня 2022 року українському корифею оперної сцени, Анатолію Івановичу Кочерзі виповнилось 75 років. П’ятдесят років на оперній сцені – щедрий вжинок прожитих літ. Великий співак, знаменитий українець, син подільської землі.
Народився Анатолій Іванович в с.Самгородок, Козятинського району (нині Хмільницького) Вінницької області 9 липня 1947р.
Батько – Іван Григорович Кочерга інженер, згодом головний інженер Самгородоцької районної МТС.
Техніка, обладнання розбите німецькими нацистами – все, що залишилося після звільнення села. На обслуговуванні технікою МТС – більше 20 сіл району. Тому піклуванням і вихованням 3-х синів – Олександра, Володимира та Анатолія займалася мати Марія Карпівна.
Спочатку родина Кочерги проживає в трьохквартирному домі «Романових» (дім зведено приблизно 1890р).
Згодом Іван Григорович разом з братом будують спільний власний дім, на два виходи на дві сім’ї.
Дитячі роки – незабутні і чудові ігри на свіжому повітрі, вечірні казки і спів мами під гітару, перед сном – колискові, сини підростали.
Ось вже й «Анатолій першокласник цибалатий», зі спогадів старожилів, вищий за учнів свого класу. Навчався добре, але відмінником не був. В архіві школи ще зберігаються картки успішності Анатолія…
Любив гратися із залізяччям, а ще співати… В полі приглядав чи з старшими за чередою, на своєму подвір’ї, граючись.
Голос сильний, звучний «чутно сусідам». По споришевій дорожці, через дорогу знаменита «чайня» Петра Грінберга. Як і інші діти, Анатолій інколи бігав по цукерки «подушечки (за формою), з смачним начинням з варення».
Під вечір в «чайній» збиралося чималенька кількість людей, в основному чоловічої статті. В один з вечорів присутні попросили заспівати малого співака. Анатолій заспівав – спів настільки був гучним, що свічки і гасова лампа погасли (зі спогаду жителів старшого віку). На жаль на той час ані електрики (світла), ані музичної школи в с.Самгородок ще не було. Світло було проведено в 1962-1963р., філія музичної школи – з 1989р., музична школа – з 1990року.
В Самгородку родину Кочерги спіткало велике горе. Обірвалося життя неповнолітнього сина Володимира – мрійника і фантазера, розповідача цікавих історій…
В сім’ї залишаються двоє дітей – Олександр і Анатолій.
Указом президії Верховної Ради УРСР від 28.11.1957р. Самгородоцький район був об’єднано з Козятинським.
У 1958 році ліквідується МТС (машино-тракторна станція) і утворюється РТС (ремонтно-технічна станція). Декілька працівників МТС виїздить з Самгородка.
По закінченню Анатолієм 4-го класу Самгородоцької школи сім’я переїздить до невеличкого районного центру м.Погребище.
Залишивши в Самгородку річку Десну з притокою Десенкою, де на березі часто з братом Сашею шукав Анатолій старовинні підземні переходи, родина оселилася біля річки Рось.
Гамірне, повне пригод, дитинство продовжується. Інша школа – школа №1 містечка Погребище, нові вчителі, нові друзі.
Позашкільні уподобання ті ж самі: майстрування, захоплення технічною творчістю. Мріє стати інженером, як батько.
Підлітком влітку працював в полі на тракторі чи комбайні. Мрія брата Олександра- стати військовим здійснилася.
Промайнуло 6 років навчання в 1-Погребищенській школі. Після закінчення школи намірився подати шкільні документи до політехнічного інституту. Але безмежний світ української пісні та музики під впливом матусі Марії Карпівни, тітки Ніни (яка грала на гітарі і співала) та викладача музичної школи по класу акордеона. І Анатолія переконали навчатися музиці. Саме цьому вчителю, наставнику, другу – завдячує Анатолій Іванович. Саме цей вчитель розгледів талант учня не тільки гри на баяні, але й співу учня.
Після закінчення Вінницького музичного училища, Анатолій Іванович вступає до Київської консерваторії, з 1972 року – стає солістом Київського театру опери та балету. 1987 - 1993 – солістом Віденської опери.
Володіє надзвичайно красивим голосом оксамитового тембру широкого діапазону (бас).
Одержав звання народного артиста УРСР (1979), СРСР -1983.
Виступав з концертами, пропагуючи твори українських композиторів – Лисенка, Стеценка, Заремби. Співав українські народні пісні.
З 1993 – гастролює в театрах Європи та Америки.
Виступав на оперних сценах Варшави (Великий театр), Парижа («Гранд-опера»), Лондона (Ковент-Гарден), Відня («Народна опера»), Барселони, Берліна, Нью-Йорка – оперний театр «Метрополітен-опера» - 2012 рік.
Стажування пройшов в театрі Ла-Скала Мілан (Італія).
В 1989р. Анатолій Іванович Кочерга одержує Державну премію України імені Тараса Шевченка. В листопаді того ж року співак навідується до с.Самгородока. Це був його останній приїзд.
Запросив до Самгородка свого друга директор бурякорадгоспу «Самгородоцький» з 1975р. – Іван Станіславович Юхнівський. Адже в самому Самгородку відзначали відкриття нового будинку культури. Будинок культури було побудовано в короткі строки.
Свято було подвоєно: відкриття будинку культури і прибуття такого поважного гостя.
Дружба між родинами Кочерги і Юхнівського І.С. розпочалось ще до переїзду родини Кочерги до м.Погребище.
Зовсім юним Іван Юхнівський вивчав ази токарської справи в МТС, де працював головним інженером Іван Кочерга. Після переїзду в Погребище сім’ї відвідували одна одну не зовсім часто, але це були теплі зустрічі. Через деякий час до Юхнівських приїздив А.Кочерга. В родині Юхнівських любили українську пісню. При зустрічі співали разом.
Під час останнього приїзду в Самгородок, Анатолій Іванович «співав сам, навчав співати присутніх друзів, співали всі разом», - з спогаду старожилів с.Самгородок. Зустріч запам’яталася надовго.
Приїздити часто до Самгородка та Погребища – потрібен вільний час. В Анатолія його не було. Майже 20 років роботи в Київському театрі опери та балету, з видатними майстрами театру, а також виступи і робота в театрах Європи та Америки. Взяти тільки виступ в Парижі в театрі «Гранд-Опера» 1987р. – 370 виступів з партією Бориса Годунова в опері М.Мусоргського «Хованщина».
Знявся в художньому фільмі за однойменною оперою Гуно в ролі Мефістофеля. А ще запис на грамплатівки оперних арій.
Суспільна робота. В 1984р. обрано депутатом ВРСРСР 11-го скликання (1984-1989).
Життя останніх років сьогодення – контракти та гастролі. Графік його роботи доволі стислий. Не зважаючи на низку успішних творчих літ, працює й надалі.
У вільний короткий час приїздить до Києва, відпочиває від концертів, десятків оперних партій. Якою б не була слава при виступі в інших країнах, вона не затьмарює дороги додому.
«Дуже часто я згадую красу річки Росі, червону калину, яка зоріє на обійсті обвита хмелем… хочеться заспівати мамину пісню, пісню свого отчого краю, яку з колиски в серці носиш» - з спогаду А. Кочерги.
Та першу колискову пісню Анатолій Іванович почув на чудовій Самгородоцькій землі, де річка Десна зустрічається в центрі села з Десенкою, де збігаються, простелившись, мов вишиті рушники, сім доріг з навколишніх сіл.
Чекаємо приїзду Анатолія Івановича до с.Самгородок.
